Головна » Давні поштівки »
Опубліковано 29.11.2013

Марійська площа – північна і східна сторона

 

Північно-східна сторона Марійської площі розпочинається будинком № 8, відомим ще як кам’яниця Йони Шпрехера. Споруджений у 1847 р. для родини Громадзінських, уже у другій половині XIX ст. будинок перейшов у власність відомого капіталіста князя Понінського. Якийсь період у будинку містилась перша дирекція залізниці, а у 1902 р. на першому поверсі відкрили кафе «Монополь», в якому полюбляв бувати Іван Франко.

Видавництво художніх поштівок Д. Ґрюнда, Львів. Бл. 1916-1917

Видавництво художніх поштівок Д. Ґрюнда,
Львів. Бл. 1916-1917

Видавництво Стефана Тітце, Ауссіґ (Усті-над Лабем) та Марка Хьольцеля, Львів, вул. Трибунальська, 14. 1899-1900 (фото Едварда Тшемеського)

Видавництво Стефана Тітце, Ауссіґ (Усті-над Лабем) та Марка Хьольцеля,
Львів, вул. Трибунальська, 14. 1899-1900 (фото Едварда Тшемеського)

У 1910 році приміщення купив єврейський капіталіст Шпрехер. Через два роки після купівлі він вирішує знести будівлю і збудувати у Львові перший хмарочос. Реалізувати проект багатому капіталісту допоміг архітектор Фердинанд Касслер, який звів будинок у стилі модерн з академічними варіаціями.

Шпрехер був однією з найколоритніших постатей довоєнного Львова. Власник будівельної фірми і власник майже третини житлового фонду, Шпрехер прославився своєю фантастичною скупістю. Харчувався картоплею з олією, ходив у лахмітті. Старі львів’яни згадують, що він не був проти того, аби витягнути зі смітника ганчірку і здати її в утиль. Цей львівський Гобсек не економив лише на хабарах чиновникам. Через це, всупереч забороні будувати на Марійській площі будинки, вищі, ніж пам’ятник Міцкевичу, він таки зумів втілити свою ідею в життя.

Видавництво фірми “Йозеф Ледерер і Рудольф Поппер” (Прага). № 588. 1903

Видавництво фірми “Йозеф Ледерер і Рудольф Поппер” (Прага). № 588. 1903

У період з 1922 р. до 1939 р. більшість приміщень будинку займали колишні контори нафтових компаній. У середині 60-х рр. ХХ ст. приміщення першого поверху реорганізували для розташування в ньому Будинку книги, що знаходився тут до 2010 року.

На рештках середньовічних мурів Львова постали будинки під № 9 та № 10. Перший збудував у стилі ампір в 1839 р. архітектор Вільгельм Шмідт для шляхтича Венцеля Гудеца. Близько 1880 р. будинок купив відомий львівський пивовар Кароль Киселька. У 1884 р. у партері будинку свій магазин відкрив Рудольф Дітмар.

У міжвоєнний період в кам’яниці було кілька магазинів, спортивний клуб, редакція газети та салон мод. Після Другої світової війни будівлю віддали у користування Спілці художників УРСР. У цьому ж будинку у 60-70 р. ХХ ст. був диспетчерський пункт таксі та центральна таксостоянка. У 1995 р. через те, що просіли підвали, частина будинку раптово обвалилась.

Видавництво Леопольда (Ліпота) Вайса, Будапешт. Бл. 1906. № 2636/16316v

Видавництво Леопольда (Ліпота) Вайса, Будапешт.
Бл. 1906. № 2636/16316v

Видавництво Леопольда (Ліпота) Вайса, Будапешт. Бл. 1906 (пошта 1910). № 2647/16316c

Видавництво Леопольда (Ліпота) Вайса, Будапешт.
Бл. 1906 (пошта 1910). № 2647/16316c

Кам’яницю № 10 збудували у 30-х рр. ХІХ ст. для братів Якова та Олександра Левицьких, яким вона належала до 1939 р. У цій будівлі знаходився розкішний магазин Левицьких, де продавались перські килими, порцеляна, китайське срібло, російські самовари, люстри і лампи. На одній з поштівок можна побачити рекламний банер їхньої фірми.

Син власника магазину, Станіслав Левицький, «прославився» у місті тим, що був засуджений на смерть за вбивство на ґрунті ревнощів своєї заміжньої коханки, акторки львівської опери Яніни Огінської-Шендерович. Батько Станіслава намагався врятувати сина шляхом визнання його лікарською комісією недієздатним, але з цього нічого не вийшло. Тоді ревнивець вирішив не чекати смерті від рук ката і випив таємно передану йому до камери отруту. З того часу у Львові зберігся вислів – «а видиш, Левицький, що любов може».

Крамниця Р. Дітмара. Видавець Станіслав Ґабріель (Львів, вул. Карла-Людвіґа, 3). Бл. 1910-1913

Крамниця Р. Дітмара. Видавець Станіслав Ґабріель
(Львів, вул. Карла-Людвіґа, 3). Бл. 1910-1913

У 30-х рр. ХХ ст. видавець поштівок Едвард Гавранек мав тут свою крамницю. За радянських часів престижний магазин Левицьких перетворився на магазин “Електротовари”, де львів’яни купували лампи, порохотяги, вінілові програвачі і магнітофони на котушках. На верхніх поверхах будівлі у 1912 р. відкрили кінотеатр «Байка», який потім перейменували на «Геліос».

На початку 90-х рр., коли будинок був у аварійному стані, на його стінах писали і малювали учасники популярного авангардного фестивалю «Вивих», і тому кам’яницю почали жартома називати «вивихнутою».

Будинки № 9 і № 10 у 1998 р. розібрали, попередньо визнавши такими, що не піддаються реконструкції. На місці будинку № 10 споруджено новий комплекс «Укрсоцбанку».

 
Розповісти друзям через соціальні мережі
 
 
Немає коментарів
 
 
Залишити коментар